Stay Connected & Follow us

Simply enter your keyword and we will help you find what you need.

What are you looking for?

  —  Медіа   —  Про «війну страху і довіри»

Про «війну страху і довіри»

30 Жовтня

«День» поспілкувався з організаторами Бієнале довіри у Львові про наслідки незвичного соціального експерименту

Посприяти поверненню звички довіри у повсякдення Львова – таку мету в широкому сенсі переслідували організатори Бієнале довіри, ініціативи місцевих підприємців, громадських діячів, митців і науковців, що проходила протягом 19-21 жовтня в місті Лева. Лекції, дискусії кінопокази, перформанси, сніданок довіри… Подій було багато. Але найбільший резонанс і найпалкішу дискусію викликала акція «Відкритий чек».
19 жовтня у рамках Бієнале довіри 30 львівських ресторанів і кафе середньої та високої категорії працювали за принципом «відкритого чеку». Гості могли розрахуватись за страви з основного меню, так би мовити, на засадах довіри – вони самі визначали суму, яку готові заплатити за відвідини та обслуговування.
Технічно це виглядало наступним чином. Клієнта попереджали про акцію під час замовлення, а після трапези він отримував рахунок, де була вказана вартість страв, які він замовив, а нижче йому пропонували вписати ту суму, яку він вважає за потрібне заплатити.
Подібні акції раніше відбувались у європейських містах. В Україні такий експеримент поставили вперше.

ДОВІРА ЧИ ХАЛЯВА?

Результати акції виявилися неоднозначними. Частина закладів припинила участь у ній вже опісля перших годин її дії. Переважна частина відвідувачів закладів у цей день зрозуміли акцію інакше, сприйнявши за можливість серйозно зекономити, а то й взагалі поїсти задарма.
Історії про те, як за рахунки на тисячу гривень клієнти платили в декілька разів менше, відразу ж розлетілися містом, Фейсбуком, а згодом по всіх локальних і не тільки медіа. Подекуди йшлося навіть про випадки безпрецедентного хамства. Клієнти не просто платили «копійки» за обід на декілька сотень гривень, а й відверто хамили офіціантам, насміхаючись із них.
Хоча були й заклади, які не відчули збитків і завершили акцію на позитивній ноті. Це були нішеві ресторани веганської та здорової їжі.
Загалом у соцмережах акцію поспішили охрестити провальною. Втім були й інші думки. Зокрема, в своїй колонці для інтернет-порталу «Україна модерна» соціолог Данило СУДИН
відзначив, що далеко не все у цій ситуації так однозначно: «Львів’яни зреагували саме так, як і прогнозувала теорія: довіра є результатом тривалих взаємодій, а також наслідком загального економічного добробуту».

«НА НЕДОВІРІ КРАЩОГО СУСПІЛЬСТВА МИ НЕ ПОБУДУЄМО»

Тим часом організатори акції вже готують очну статистику експерименту за різними показниками, записуючи коментарі від усіх ресторанів-учасників: «Ми документуємо, опрацьовуємо та рухаємо вперед розуміння і обговорення цього експерименту і вразливість щодо нього, залучаючи до аналізу зацікавлених дослідників теми з точки зору культурології, економіки, соціальної антропології; найважливіші підсумки обов’язково опублікуємо згодом».
«День» вирішив поспілкуватися з організаторами. Своїми висновками щодо акції «Відкритий чек» з нами поділилася кураторка дискусійної програми Бієнале Ірина СТАРОВОЙТ: «Передовсім важливо зауважити, що «Відкритий чек» – це лише частина великої програми Бієнале довіри. Це була партнерська акція людей, які захотіли підтримати ідею Бієнале в більш повсякденному вимірі і зробити щось, що могло показати з одного боку ризики довіри, а з іншого боку – реальну практику довіри.
Акція була оголошена заздалегідь, за декілька тижнів, і до неї могли долучитися всі охочі. Її треба сприймати не як акцію знижок чи якусь промоцію. Це мала бути, власне, дія. Це мала бути соціальна інтервенція, втручання в реальне життя. Важливо, що ресторани і кафетерії, які взяли участь, підтримали цінності Бієнале довіри. Вони захотіли зробити такий день і таку ситуацію, в якій з одного боку вони демонструють свою відкритість і солідарність до відвідувачів, а з іншого боку – хочуть і сподіваються, що люди таким чином або продемонструють свою довіру до певних закладів, якщо наприклад, це постійні клієнти, або навпаки, наголосять на певній незадоволеності тими чи іншими речами, продемонструвавши свою недовіру.
Чого вони не сподівалися, так це відкритого хамства. Ресторатори очікували збитків фінансових, але не збитків моральних. Думаю, що одна з речей, через яку декілька закладів припинили акцію посеред дня, – це не фінансове питання, а саме момент, коли персонал був підставлений. Наприклад, якщо певні групи в нашому суспільстві вважають, що вони боряться за справедливіше суспільство, побудоване за ідеєю, скажімо, наближеною до соціалістичних цінностей, то тоді, який сенс ображати офіціанта, який є найманою робочою силою? Офіціанта, який якоюсь мірою є таким же як ви, адже ви також є найманою робочою силою. Простір гостинності в якийсь момент було перетворено на простір «хейту». Ми не збиралися поширювати агресію і підставляти людей, які з доброї волі хочуть зробити щось відкрите і вартісне, аби, в результаті, все обернулося проти них, аби їх називали «лохами».
Акція «Відкритий чек» – це лише одна зі соціальних інтервенцій. Це не було дослідження. Це був експеримент. Крім цього, була велика робота, яка відбувалася протягом декількох днів на інших майданчиках форуму. Мали місце і доповіді, і обговорення, і стратегічне планування, що ж робити з довірою нам – громадським активістам, соціальним підприємцям, бізнесменам, які не байдужі.
Також на Бієнале довіри була академічна програма, в рамках якої тривала співпраця дослідників і практиків довіри. Була широка географія українська, а також спікери ще з чотирьох країн. Для нас було важливо з одного боку звіритися, з другого боку – усвідомити глибину і складність теми, а з третього – зрозуміти, що готових відповідей немає ні в нас, ні в них. Але ми є в певній динаміці, на певній дорозі. І знаємо точно, що на недовірі кращого суспільства ми не побудуємо.
Як мені здається, акція «Відкритий чек», яка би вона не була, зробила дві важливі речі. З одного боку вона збурила велику дискусію, в тому числі, у соцмережах. А з другого боку вона наголосила на тому, що українське суспільство дуже розмаїте і в нас є вразливі групи.
Зараз я бачу, як на захист ініціативи «Відкритого чеку» стали ті, хто не мав до неї жодного стосунку і не збирався навіть нею скористатися. Ці люди вважають, що шальки справедливості хитнулися в якийсь інший бік. Не хотілося би, щоб українське суспільство презентували, як суспільство «шарикових і швондерів, які розмовляють з професором Преображенським».
Також слід наголосити, що є декілька рестораторів, які мають дуже продуктивні наслідки цього ризику відкритості. І є принаймні половина рестораторів, які не вийшли з акції та дотрималися до кінця. Підвівши потім своє сальдо, вони побачили, що є в фінансовому мінусі. Утім, вони вважають, що цей крок був важливий.
Думаю, що простір довіри певною мірою розвинувся, тому що ми дістали той резонанс, який показав проблематичність і важливість теми. Бачимо: коли є недостача довіри або коли цим зловживають, тоді це суспільство розпадається, тоді тканинка суспільних зв’язків і солідарності неможлива в принципі. Це, власне, і є та війна страху і довіри, з якою нам доводиться у воєнний час працювати в нібито мирних місцях, які зараз збережені від прямої лінії фронту. Це діагностує, що насправді війна йде не тільки на фронті. Тому нам, тим більше, треба взятися за руки, за голови і працювати зі своїм суспільством».

Автор: Дмитро Плахта.

Джерело: Газета “День”